У більшості досліджень та журналістських матеріалах шкільне цькування або знущання позначається словом «булінг» (від англійського слова «bully» —забіяка, хуліган). Відповідно, агресора називають булером. Уведення спеціального наукового терміна для позначення цього явища вказує на те, що воно вийшло за рамки життєвого поняття та набуло статусу «офіційної світової проблеми».

Трохи історії

Насилля в школі не є винятково сучасною проблемою. Ще в 1910 р. у Відні пройшов конгрес «Про суїцид, зокрема, про суїцид серед тих, хто навчається в середній школі». Його ініціаторами стали видатні діячі Австрії: Зигмунд Фрейд (психоаналітик), Альфред Адлер (психолог, психіатр) і Вільгельм Штекель (психіатр). Тоді З. Фрейд писав: «Не можна звинувачувати лише школу в тому, що в ній стільки насилля і в тому, що діти чинять суїциди,  але вина школи в тому, що вона нічого не робить, аби хоч якось протистояти цій тенденції».

Автором першої опублікованої роботи про шкільне цькування став К. Дьюкс (1905). Але більш ґрунтовні праці належать скандинавським і британським ученим, серед яких: Д. Олвеус, А. Пікас, Е. Роланд, П. Гайнеманн, В. Ортон, Д. Лейн, Д. Таттум, Е. Мунте. Засновником вважається Д. Олвеус, який дав загальноприйняте визначення цькування в книзі «Що ми знаємо і що ми можемо зробити», а також виокремив її види (принизливі коментарі, соціальна ізоляція, фізичні знущання та ін.).

У США почали активно досліджувати шкільну агресію на початку 1990-х років. У пострадянських країнах вчені звернули свою увагу на цю проблему лише з 2000-х років. Хоча говорити про те, що в цих країнах підліткова агресія є менш вираженою, ніж в інших державах, не доводиться, оскільки останні дослідження підтверджують зворотне.

Ця проблема була злободенною ще за часів Радянського Союзу. Пригадаймо радянський фільм «Чучело», який зачепив тему шкільних стосунків. Він викликав резонанс у суспільстві, оскільки став одним із перших, де радянські школярі показані антигероями.

Ситуація у світі

Російські вчені С. Воликова та О. Калинкіна зазначають, що поширеність шкільного булінгу активно зростає, і це є загальноєвропейською тенденцією. У різних країнах із 2003 по 2012 р. діти стали частіше звертатися до служб довіри через шкільне цькування. Але про Європу поговоримо потім, а зараз розглянемо ситуацію в Америці та її вплив на інші держави.

Американські школи: стрілянина та ефект Вертера

Проблема булінгу в Америці, зокрема в США, була (і залишається) надзвичайно гострою. Із нею почали боротися раніше, ніж в інших країнах.

Те, що показують в американських фільмах (чіткий поділ на касти, знущання, панування спортсменів та чирлідерш) — не вигадка, а реальність. Про це пишуть на багатьох сайтах, форумах і в блогах.

Попри безліч антибулінгових заходів, в американських школах і досі гостро стоїть проблема стрілянини в навчальних закладах. Міткою відліку можна вважати масове вбивство в школі «Колумбайн» у 1999 р., коли двоє учнів старших класів (Ерік Гарріс та Дилан Кліболд) смертельно поранили 12 школярів, після чого застрелилися самі. У цьому випадку простежується ефект зміни ролей: жертви перетворилися на насильників. Адже підлітки, які розстріляли своїх однокласників, тривалий час піддавалися знущанням із боку однолітків. Безумовно, це травмувало їхню психіку та призвело до страхітливої трагедії.

Найстрашніше те, що в цих підлітків з’явилися послідовники в Америці та інших країнах (останніми роками ця хвиля докотилася й до постаряднських країн).

Вчені називають це явище ефектом Вертера. Існує закономірність: після кричущого вбивства або самогубства одразу ж виникає хвиля точно таких самих випадків. З'явився навіть спеціальний термін — «скулшутінг», що означає збройний напад учня або сторонньої людини на школярів у навчальному закладі. Однією з головних причин скулшутінгу є саме шкільне цькування.

Проблема булінгу настільки серйозна, що й досі, майже через 20 років після американської трагедії, серед школярів у всьому світі знаходяться послідовники субкультури «Колумбайн» (так, існує навіть така субкультура!). Вони романтизують підлітків Еріка Гарріса і Дилана Кліболда, які вчинили злочин у 1999 р., мріючи повторити їхні криваві справи. І, що найжахливіше, не лише мріють, а й утілюють ці мрії в реальність. Візьмемо хоча б новину за 15 січня 2018 року, у якій говориться про те, що в Росії трапився черговий шкільний злочин. Підлітки, які напали з ножами на учеників у пермській школі, виявилися послідовниками субкультури «Колумбайн».

Психолог Єлизавета Люблева, яка надає допомогу російськомовним емігрантам у США, у своєму блозі пише про те, що зараз у Штатах психологи та соціальні працівники впроваджують у школи ефективні програми профілактики будь-яких актів агресії між дітьми. Вона посилається на висновок своєї американської колеги Сьюзан М. Суайєр, яка пильно спостерігає за жертвами агресорів. «Раніше учні були класифіковані як хулігани або жертви, — говорить дослідниця. — Але діти часто повідомляють нам, що дитина поєднує в собі ці дві якості».

Утім, тут немає нічого дивного, якщо згадати теорію про садомазохізм. Садист завжди є мазохістом, і навпаки. Це дві грані одного явища.

Але повернемося до американських шкіл. На ресурсі The Question користувач Aygul Shakirova описала власний досвід навчання в американській школі. За її словами, особисто вона в 2011 р. жодного разу не стикалася із цькуванням. До того ж у middle school (середній школі) регулярно проводилися виховні «п'ятнадцятихвилинки» на тему булінгу. Вчителька зачитувала історію цькування певної дитини, після чого клас протягом 10 хвилин обговорював шляхи вирішення проблеми. Крім того, у шкільному кафетерії висіло багато плакатів і постерів на тему запобігання шкільним знущанням. Однак у коментарі до цього запису інший користувач зазначив зовсім інше: те, що показують у фільмах (чіткий поділ на касти, знущання, вечірки тощо) — це правда.

Звісно, на інших сайтах можна знайти безліч схожих записів різного характеру. Комусь пощастило більше, комусь менше. Хтось зіштовхувався із цькуванням, а хтось ні. Говорити про те, що абсолютно у всіх американських школах є булінг, не можна. Однак існує загальна тенденція, яка загрожує не лише Америці, а й усьому світу.

У 2018 році в США запустили платформу, спрямовану на боротьбу з булінгом (stopbullying.gov). У всіх штатах діють так звані антибулінгові закони (останньою стала Монтана в 2015 р). У 2013 році в США було прийнято федеральний закон про безпеку в школах. Але незважаючи на це, протягом 2009-2015 рр. рівень шкільного цькування в американських навчальних закладах не знизився. Для більшої ефективності почали вводити кримінальні санкції.

Як бачимо, уряд країни не ігнорує цю проблему. Можливо, минуло ще не надто багато часу або ж потрібні якісь інші заходи, але сторінки інтернет-видань і донині рясніють жахливими новинами про помсту за знущання та срілянину в школах США.

Телеканал CNN повідомляє, що за останні 9,5 років (із 2009 по 2018 р.) у США зафіксовано понад 250 випадків стрілянини в школах.

У Канаді та Франції за цей період відбулося лише два подібних випадки, у Німеччині — один. В інших країнах «великої сімки» (Великобританії, Італії та Японії) відомостей про такі події не надходило.

У школах інших країн відбулося набагато менше випадків стрілянини: у Мексиці — вісім, у Індії — п'ять, в Афганістані — три, у Китаї, Туреччині та Росії — один.

Як зазначає телеканал, «стрілянина в школі — це реальність в Америці...». Цю фразу можна доповнити тим, що підліткове цькування — одна з перших асоціацій, що спадає на думку, коли згадуєш про американські школи. Але там суспільство активно бореться з цією проблемою, задіюючи адміністрацію школи, вчителів і батьків, а найчастіше — однокласників і хлопців зі старших класів. Укотре дискусія про цькування в школах піднялася після неоднозначної історії з 11-річним Кітоном Джонсом у 2017 році.

Окрім того, подвійні враження залишив серіал на тему булінгу «13 причин чому» («13 reasons why»), який зараз дуже популярний у США та Канаді. У ньому порушуються найважливіші проблеми шкільного цькування. Здавалося б, це повинно бути повчально, але батьківський телекомітет (вочдог-група Parents Television Council) вимагає скасування серіалу через його «потенційну здатність  нашкодити дітям і підліткам».

Як бачимо, в Америці склалася неоднозначна ситуація: начебто на всіх рівнях йде активна боротьба зі шкільним цькуванням (причому не рік і не два), але проблема не викорінюється. До того ж вона чинить ще й згубний вплив на інші країни світу (за допомогою кінематографа, ефекту Вертера тощо).

Інші країни

Шкільне цькування — це соціальне явище, яке поширене в усьому світі: США, Канаді, Індії, Японії та практично у всіх евпропейских країнах.

На сьогоднішній день лідером із підліткової агресії в Європі є Росія, на другому місці — Албанія, на третьому — Білорусь, на четвертому — Україна. Такі дані надала Всесвітня організація охорони здоров'я у 2017 р.

Росія

Вище вже згадувалося про шкільний злочин у Росії в пермській школі. Немає сенсу описувати кожен подібний випадок, оскільки їх надзвичайно багато. Той факт, що РФ стала лідером зі шкільного цькування, говорить сам за себе.

Але описуючи ситуацію в цій країні, варто розглянути ще один аспект булінгу — цькування вчителів. Онлайн-опитування у 2018 р. показали, що кожен другий учитель у Росії мінімум один раз піддавався знущанням із боку учнів. Ба більше, 42% учителів на власному досвіді пізнали «принади» кібербулінгу (образи в Інтернеті). Згідно з дослідженнями, 5,6% російських вчителів тією чи іншою мірою зіштовхуються з булінгом. Це 75 тисяч осіб. Ще близько 50 тисяч педагогів є жертвами кібербулінгу.

Як бачимо, шкільне цькування має різні іпостасі. Звичайно, найчастіше, говорячи про булінг, мають на увазі саме знущання однолітків над однолітками. Але існують й інші загрози: цькування вчителів із боку школярів і навпаки. Парадоксально те, що російські вчителі рідко вживають якихось заходів щодо боротьби з булінгом. І навіть, стаючи жертвою учнів, вони приховують це від адміністрації школи.

Албанія

У країнах Євросоюзу все більш активно досліджують зв'язок між проявами шкільного насильства і схильністю до радикалізму й участі в екстремістських рухах.

Албанію як країну з високим показником підліткової агресії обрали для впровадження проекту щодо боротьби з булінгом та екстремізмом. У цій країні 37% школярів зіштовхуються з психологічним тиском і 33% — із фізичним насильством.

Суть проекту полягає в тому, щоб запустити в албанській системі освіти ефективні засоби з боротьби зі шкільним цькуванням і екстремізмом у рамках європейських стандартів.

Цей проект передбачає:

• проведення тренінгів для педагогів, на яких навчатимуть запобіганню випадків булінгу, а також правильного реагування на них;
• викладання моральних цінностей як частини шкільної культури в навчальному предметі;
• активну участь учнів у творчому вирішенні конфліктних ситуацій;
• пілотні школи, які розроблятимуть інструменти запобігання знущань і проявів екстремізму з урахуванням албанських реалій.

Білорусь

Із 2016 року Білоруська асоціація клубів ЮНЕСКО (БелАЮ) запустила дистанційний навчальний курс щодо запобігання насильства в школах. За словами заступника голови БелАЮ Віталія Никоновича, насильство зустрічається майже в кожній білоруській школі.

За основу курсу було взято посібник ЮНЕСКО «Запобігання насильству в освітніх установах» (2015 р.).

Україна

В Україні про шкільне цькування почали говорити лише кілька років тому після гучних скандалів про знущання над однолітками, які були відзнято на відео та викладено в інтернет. Але останньою краплею стало дослідження ЮНІСЕФ, проведене в 2017 р., яке показало наступну статистику: 67% школярів стикалися із цькуванням протягом останніх трьох місяців, а 24% самі були жертвами агресії однолітків.

Саме тому в Україні почали шукати шляхи розв’язання цієї проблеми. Серед позитивних зрушень слід зазначити наступне:

• запуск проекту «Стоп шкільний терор», спрямований на запобігання цькування в освітніх установах;
• запуск інформаційної кампанії #СтопБулінг для дітей та їхніх батьків;
• безплатний онлайн-курс «Недискримінаційний підхід в навчанні» в рамках Нової Української Школи, який буде корисний усім педагогам, які бажають створити у своєму класі атмосферу, комфортну для учнів;
• співпраця Міністерства освіти і науки зі всесвітньо відомим мотиваційним спікером Ніком Вуйчичем у справі профілактики булінгу в українських школах (проект «Безпечна школа»).

Слід зазначити і те, що в плані протидії булінгу значно активізувалися ЗМІ. В українських медіа набагато частіше стали публікуватися не просто інформаційні повідомлення про шкільні інциденти, але й аналітичні матеріали про те, як із цим боротися.

Як бачимо, у всіх чотирьох країнах Європи з найбільшою підлітковою агресією останніми роками почали активно впроваджувати антибулінгові проекти. Безумовно, це позитивна тенденція, але попереду ще дуже багато роботи, адже викорінити проблему за один місяць, півроку та й навіть рік не вдасться. Згадаймо хоча б американський досвід. Але завжди варто сподіватися на краще.

Про роль очевидців

Гарна програма щодо боротьби зі шкільним цькуванням діє у Фінляндії. Її значна частина спрямована на запобігання знущань у майбутньому. Учні дивляться фільми та грають у комп'ютерні ігри, що підвищує рівень емпатії до жертв цькування, а також обговорюють способи захисту однокласників від насильства.

Це дуже дієвий метод, оскільки він виховує відповідальність так званих очевидців (або глядачів) булінгу. Глядачі — це третя категорія учасників цькування, крім агресора і жертви.

Глядачі булінгу належать до своєрідної групи ризику та можуть бути схильні до агресивного переслідування з боку колективу так само, як і жертви. Про це пише російський дослідник А. Большаков у своїй праці «Позиції в булінгу та їх взаємозв’язок з особистісними характеристиками». Саме цим і пояснюється надто пасивна реакція глядачів на акти насильства і приниження. Вони просто бояться самі за себе. Бояться стати черговою жертвою. Тому найчастіше за все поводяться страшенно байдуже. Тут варто згадати афоризм чехословацького журналіста Юліуса Фучика: «Бійся байдужих! Це з їхньої мовчазної згоди відбувається все зло на землі!». Дійсно, якщо логічно подумати, то ключова роль так званих глядачів у булінгу стає очевидною. Якби десять підлітків серйозно збунтувалися проти агресії свого однокласника, то його агресія розчинилася б, немов дим. Ґвалтівник би просто-напросто позбувся влади й почуття безкарності, перестав би бути таким «всесильним».

Але в реальності найчастіше відбувається навпаки: очевидці починають підлещуватися до агресора, щоб уберегти себе від його подальших нападок. Вони стають своєрідними «помічниками» (знімають на відео, підтакують, підсміюються і т. ін.). Саме через це булінг і процвітає в безлічі шкіл. Це зовсім не дивно. І якщо говорити про програми, спрямовані на боротьбу зі шкільним цькуванням, то вони мають орієнтуватися насамперед на виховання очевидців, якими є не тільки школярі, а й учителі. Фінська антибулінгова програма практикує якраз такий підхід.

Деякі дослідники виокремлюють більшу кількість учасників булінгу —  «переслідувачі», «жертви», «помічники», «захисники» та «нейтральні учасники». Це вже більш науковий підхід.

При цьому «помічників», «захисників» і «нейтральних учасників» можна зарахувати до однієї великої категорії «глядачів». Просто є глядачі нейтральні, є позитивно активні, а є негативно активні. Суть від цього не змінюється. Очевидець може почати підлещуватися до агресора, а може поставити його на місце, ставши при цьому захисником.

Висновок простий: сила агресора підживлюється слабкістю і страхом очевидців. Саме тому антибулінгові програми повинні бути спрямовані на виховання впевненості та відповідальності так званих глядачів. Боротися з самим агресором найефективніше саме таким способом. Адже насильник найчастіше активізовується в сприятливому для себе середовищі. Багато в чому саме бездіяльність «нейтральних учасників» провокує булінг. Ба більше, «переслідувачі» часто є лише виконавцями волі «нейтральних учасників».

Оксана Порєчна для Освіта.ua